Легенда про Чортів камінь в передмісті Бережан

ЧОРТІВ КАМІНЬ

У давнину поруч Чортового каменя стояло святилище племені «бережан» а значно пізніше тут засновано монастир Спаса, що згорів під час татарського нападу. На тому місці люди збудували дерев’яну церкву, але її підпалила недобра рука в травні 1980 року. Що не зміг зробити чавіть чорт, зробила людина.
Кажуть що чорт у лютій злобі хотів помститися людям, бо вони поклонялися Богові. Та найбільшою радістю для чорта було знищити їх святилище і церкву. В поті чола ніс чорт величезний камінь аж з Карпат, щоб розчавити святилище і накапостити людям. Несе він ту каменюку, що йому аж дух заперло. Піт очі заливає, аж його засліпило. Прийшов на береги Золотої Липи. Як то перейти? Дмухнув силою вітру — вода в річці розступилася. Пройшов нечистий і чортенят своїх провів. Але обмастився в болоті дідько. «Е, — каже, — не туди пішов»,— та й сів відпочивати.
На галявину лісу приплентався чортяка вже під ранок. Такий вже радий був, що близько, наче його сам Люципер похвалив. Залоскотало його в горлі — і розреготався на всі заставки. Подув холодний вітер. Десь поблизу запіяв когут. Чорт раптово втратив силу і вже не зміг докинута камінь на місце злоби. Він випав чортові з кігтів і впав коло лісової галявини. З того часу лежить той камінь в лісі недалеко Бережан, вгруз у землю. На камені навіть є сліди чорта і малих чортенят. Звісно, що як чортяка сяде, то й на камені слід відіб’є. Отака то була оказія.

Легенд Бережанського краю

БЕРЕГ ЖАННИ

То було дуже давно, коли панував у нашім краї великий магнат. Він, як і всі заможні люди, почав будувати собі замок. Та сталося горе. Недалеко від панського двору було велике озеро з гарними берегами, порослими вербами і м’якою травою.
Пан мав єдину дочку, дуже вродливу, на ім’я Жанна. Вона любила виходити і відпочивати на одному з мальовничих берегів того озера. Мала невеличкий човен, на якому плавала в тиху погоду.
Одного разу попливла Жанна на своїм човні далеко від берега. Раптом піднявся вітер, настала буря, великі хвилі перекинули човен. Водна глибінь замкнула від світу ніжне дівоче тіло. З часом до берега принесло тіло молодої красуні. Батько поховав її в найширшій фронтальній стіні великого замку у труні з золотими оковами і скляним віком, прибравши доню в найдорожчі шати, а сам виїхав назавжди, щоб легше перенести своє горе.
Берег, до якого принесло ніжне дівоче тіло, народ почав називати Берегом Жанни. Місто, яке тут виросло, з літами згладило два слова в одно і стало називатися Бережанами.
За іншою легендою, кажуть, що місцевий панич пішов в похід на інший народ. Перемігши, забрав у полон молодих дівчат та сильних хлопців. Між ними була і дівчина Жанна, яка не хотіла коритися поневолювачам й вирішила втекти, та не встигла зайти далеко, як почали наздоганяти її воїни панича, — і кинулася дівчина у воду. Берег, біля якого сталася ця трагедія, місцеві жителі назвали іменем чарівної та мужньої дівчини — Берег Жанни.

Бережани - районний центр на заході Тернопільської області. 52 кілометри по трасі Р 05 від Тернополя. 

Перша згадка про місто відноситься до 1375 року. Потім згадуються Бережани, як поселення, що постраждало від татарських навал 1488 – 1491 років. До початку XVI століття Бережани були звичайнісіньким галицьким селом, яким володів відомий шляхетський рід Сенявських.
Після поділу Сеняваськими в 1529 році родинних маєтностей, Сенявський Миколай отримав в особисту власність село Бережани.
М.Сенявський переселяється з Сеняви, яка у другій пол. XVI ст. починає зватися Соколівкою (тепер Жидачівського р-ну, Львівської обл.), до Бережан, де вирішує влаштувати свою резиденцію. В 1530 році він отримує від короля Зиґмунда І королівський привілей на закладання міста на магдебурзькому праві й завзято береться до укріплення й розбудови Бережан. Вже через тиждень після отримання Магдебурзького права закладається площа Ринок. Зводяться земляні фортифікаційні укріплення новоствореного міста.
У 1534 році на острові, оточеному рукавами річки Золота Липа, закладається могутній замок, що служив для оборони міста й житлом його володарю. Будівництво замку було закінчено у 1554 році. Над його південною брамою було написано: “Вельможний пан Микола Сенявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554”.
Замок мав форму п’ятикутника з чотирма оборонними вежами. Внутрішнє подвір’я замку було влаштоване у формі італійського палаццо. 

Монастирський комплекс Бердадинів м.Бережани

Історія церкви

         МОНАСТИРСЬКИЙ КОМПЛЕКС оо. БЕРНАНДИНІВ

                ТА ЦЕРКВА ПРАТУЛИНСЬКИХ МУЧЕНИКІВ

          В 1630 році, в північно-західному наріжнику міста, Микола Геронім Синявський разом зі своєю дружиною Урсулою з Гостомських розпочав будівництво костелу монастиря Бернардинів. До будови долучився бережанський міщанин Войцех Куля. Однак  народні повстання, що відчутно зменшили маєтки Синявських на Поділлі і Великій Україні, на довгий час, десятки років, перервали це будівництво, що продовжувалось аж  до 1683 року. Задумавши монастир, Микола Геронім Синявський найперше покладався на заслуги отців як військових капеланів. Один з добрих сповідників родини Синявських був о. Альберт з Каліша, похований у Львові у 1626 році.

Бережани

Історія міста Бережани
Буває так, що якась родина, піднімаючись вгору по сходах суспільної ієрархії, хвилюється не тільки своїми матеріальними статками, а турбується про громаду, і стає не просто власником, а господарем - і землі, і доль людських. Так сталося і з Сенявським - родом, що майже 200 років панував на Бережанщині.